Грошово-кредитна діяльність банків

Значну роль у збільшенні масштабів венчурного капіталу в США відіграють спеціалізовані інвестиційні компанії дрібного бізнесу (SBIC), що представляють собою приватні компанії, які працюють у рамках державних програм і корис­туються гарантією для забезпечення дрібних фірм довгостро­ковими позиками, головним чином з метою створення і роз­витку нових перспективних підприємств. їхню діяльність контролює й опікує спеціальний державний орган - Адмі­ністрація у справах дрібного бізнесу.

Важливу роль відіграє також управлінський чинник зрос­тання венчурного капіталу. У процесі венчурного фінансу­вання переважне значення має не стільки сам механізм інвес­тування в нові венчури, скільки забезпечення кваліфі­кованого дослідження перспектив нової продукції, технології або стратегії управління, що впроваджується.

Вже із самого початку виникнення і зростання венчурно­го капіталу стало зрозуміло, що одного бажання організувати нову справу, навіть за наявності необхідних коштів, недостат­ньо. Знадобилися нові люди, здатні вміло розпоряджатися ве­личезними сумами, професіонали, що мають високу підго­товку в галузі управління. Так, з’явилися порівняно молоді, висококваліфіковані, професійні «венчурні капіталісти». Час­то вони відіграють вирішальну роль у якості посередників між новаторами, що бажають створити невеликі інноваційні підприємства, і інвесторами. У багатьох випадках вони вхо­дять у раду директорів нового підприємства. Нерідко досвідчений венчурний капіталіст допомагає одночасно двад-цяти-сорока фірмам. Працюючи в раді директорів, він не тільки спостерігає за ефективністю використання вкладеного капіталу, а й сприяє зміцненню ділових контактів, поліпшен­ню конкурентних позицій підприємства.

Венчурні інвестори у своїх взаємостосунках з ком­паніями, що фінансуються, як правило, прагнуть враховувати «підприємницький чинник», тобто рівень кваліфікації, спро­можності, досвід роботи, особисті характеристики підпри­ємців. При прийнятті

вання враховуються не тільки фінансовий стан, діловий про­ект або ринкові параметри венчурного підприємства, але і - у якості головного критерію - рівень кваліфікації, досвід ро­боти, спроможності і знання підприємця.

Це визначається тим, що розвиток усякого підприємства, особливо на ранньому етапі, пов’язаний з діяльністю підприємця-ініціатора. На цьому етапі підприємець нерідко володіє тільки лише новаторською ідеєю і шукає допомоги венчурного інвестора для розробки передбачуваного нововве­дення, ділового планування і відкриття підприємства. На­явність і взаємодія різних чинників: з одного боку, підпри­ємницьких спроможностей, досвіду роботи і кваліфікації, з іншого - відмінних рис, новизни запропонованого проекту, ринкові позиції якого можна зберегти протягом визначеного періоду часу, складають механізм захисту нового венчура в умовах конкурентної боротьби.

У якості важливих критеріїв, використовуваних венчур­ними капіталістами для оцінки пропозицій, що надходять, про фінансування, фігурують: досвід роботи підприємця в га­лузі; взаємовідносини з постачальниками і споживачами; цілеспрямованість; спроможність управляти і контролювати роботу венчура протягом значного періоду часу і по всіх ас­пектах; спроможність формувати й очолювати кадровий склад підприємства, відношення до ризику і непевності. Вен­чурні інвестори, у свою чергу, крім капіталу і фінансової підтримки нової компанії забезпечують експертизу нововве­дення і майбутніх ринків збуту, присвячують значний час «ви­рощуванню» венчура.

Основним внеском механізму венчурного фінансування в розвиток нових компаній насамперед є забезпечення фінан­сових засобів в умовах важкості кредитування нових високо-ризикових підприємств з боку кредитно-фінансових установ. У цьому змісті, основною і головною функцією венчурного капіталу в цілому стало фінансове забезпечення створення і розвитку нових венчурів. Але не менш важливим аспектом участі венчурних інвесторів у розвитку нових підприємниць­ких фірм представляється здійснення принципу поділу ризи­ку, пов’язаного з розробкою, впровадженням або викорис запропонованого проекту до фінансу

танням нововведень. Участь венчурних капіталістів у процесі «вирощування» підприємницької фірми, надаючи мож­ливість фінансового забезпечення і поділу ризику, збільшує потенціал керування підприємством.

Конкретна допомога венчурних капіталістів на стадії ста­новлення підприємства може полягати в упорядкуванні бізнес-плану підприємства; установленні зв’язків і контактів із банкірами, іншими інвесторами (пенсійні фонди, страхові компанії, взаємні фонди, добродійні організації, іноземні інвестори й ін.), юристами; допомоги у формуванні кадрово­го складу і доборі кадрів та інших напрямах діяльності підприємства. Крім того, співробітництво з досвідченим і ав­торитетним професіоналом ринку венчурного капіталу може підвищити авторитет венчура, що зростає, і довіру до нього постачальників і споживачів, інших потенційних клієнтів.

Можуть бути виділені п’ять основних видів контрактів про венчурне фінансування між підприємцем і інвестором:

1)   договір про поділ ризику (sharing agreement), що визна­
чає позицію кожної із сторін стосовно чинника ризику;

2)   угода про розподіл прибутку фірми (earnout agreement);

3)   угода, що містить умови викупу фірми підприємцем
(buyout option) у майбутньому на основі виплати ним зазда­
легідь визначеної фіксованої суми коштів;

4)   угода, що містить вимоги до управлінських і виробни­
чих результатів функціонування підприємства (performance
requirement);

5)   угода про майбутнє фінансування підприємства (future
financing), відповідно до якої сторони домовляються про
фінансування інвестором першого етапу зростання венчура,
при цьому за ним зберігається право відмови від наступного
фінансування.

Якщо становлення і розвиток фірми здійснюється за осо­бистої участі і підтримці венчурного інвестора, то взаємо­відносини між ним і підприємцем будуються на основі двох видів договорів - про розподіл прибутку фірми і визначенні права викупу фірми підприємцем. При цьому, приймаючи конкретну пропозицію до фінансування, венчурний інвестор диктує ціну угоди, а при угоді про розподіл прибутків він

орієнтується на мету максимізації своєї частки в майбутніх прибутках. Договір про поділ ризику призначений для про­порційного розподілу як прибутків, так і збитків венчура. При визначенні ціни угоди застосовується метод розрахунку поточ­ної вартості (дисконтування) розміри очікуваного прибутку на інвестиції.

Становлять інтерес і такі характерні способи венчурного фінансування, як корпораційні венчури, «управлінські вику­пи» і «зовнішні викупи».

Корпораційні венчури являють собою спосіб фінансуван­ня внутрішнього підприємництва, а також партнерства дрібних і великих фірм у процесі росту або диверсифікації сфер діяльності. Серед корпораційних венчурів виділяються різні способи надання самостійності ініціативним підпри­ємцям у рамках корпорації (spin-off) і заснування нових дрібних фірм (spin-out). У США форма корпораційних вен­чурів одержала широке поширення багато в чому завдяки партнерству з венчурними капіталістами, фондами венчурно­го фінансування. У випадку spin-out соінвесторами ор­ганізації виступають також венчурні капіталісти при гарантії підприємницької свободи з боку корпорації. Інвестори у кор­пораційних венчурах можуть брати участь у включенні корпо­рації в число їх «портфельних» компаній; інвестуванні відо­кремлення від корпорації проектної групи або дрібного підприємства; спільної діяльності з підприємцями-новатора-ми на початкових фазах інвестиційного циклу.

Інша форма інвестицій з фондів венчурного капіталу - «управлінські викупи» (management buy-outs), тобто викупи фірмою (її менеджерами) частки її капіталу, що належить зовнішнім інвесторам. У більшості випадків ці операції фінансуються за рахунок кредитів фінансових інститутів, хо­ча в деяких випадках викупи можуть фінансуватися також і з власних коштів групи вищих керуючих, а іноді і великої групи працівників. Такі операції широко розвинуті в США ще з по­чатку 50-х років XX ст., у Європі вони стали розвиватися ли­ше в 80-х роках. Головна перевага фінансування викупів з по­гляду венчурного капіталу перебуває у порівняно низькому

ступені ризику порівняно з інвестиціями в наукомісткі стар­тові компанії, хоча саме ці компанії є об’єктами більшості викупів.

«Зовнішні викупи» (buy-in), на перший погляд, аналогічні за формою і структурою «управлінським викупам», однак ці операції істотно відрізняються своїм походженням і більш ви­соким рівнем ризику. Головна відмінність у тому, що зовнішні викупи виходять не від власної управлінської групи, а грунтуються на стратегії зовнішніх менеджерів або групи менеджерів стосовно власників даної компанії. При цьому нове управління, вторгаючись у власність, змінює колишню ділову й управлінську стратегію компанії, що відрізняє цю форму від злиття і придбання. Можливо також перетворення її в цілком іншу компанію під контролем нових менеджерів. Загальним є те, що операції по зовнішньому викупі компаній також здійснюються за участю венчурних капіталістів.

Досвід країн із розвинутою ринковою економікою свідчить про позитивний вплив венчурних форм фінансуван­ня на динаміку економічного зростання і зайнятості. Неви­падково, що країни Західної Європи і Японія вживають за­ходів по стимулюванню розвитку венчурного капіталу, користуючись досвідом СІЛА в цій галузі.

Немає сумніву, що вивчення цього досвіду буде корисним під час вирішення завдань виходу української економіки на шлях прискореного розвитку.

При цьому слід зазначити, що в Україні є набір чинників, необхідних для розвитку венчурного бізнесу. Це насамперед високий науково-технічний і кадровий потенціал, а також і потенціал підприємницької активності, стримуваний рядом перешкод, пов’язаних із недосконалістю нормативної бази, бюрократією і корупцією. Що стосується ресурсів капіталу, то і тут факти, зокрема оцінки масштабів приватного капіталу, розміщеного поза країною, говорять про наявність істотного потенціалу. Визначену стимулюючу роль у цьому напрямі, бе­зумовно, повинна зіграти держава. Створення сприятливого інвестиційного клімату буде сприяти різкому зросту об’ємів венчурного фінансування української економіки. При цьому найкращі перспективи відкриваються при використанні, на­самперед, внутрішніх джерел венчурного фінансування і ви

користання його форм для розвитку інноваційних вироб­ництв і технологій XXI століття*.

Комментарии (4) на “Масштаби венчурного капіталу в США”