Масштаби венчурного капіталу в США
Значну роль у збільшенні масштабів венчурного капіталу в США відіграють спеціалізовані інвестиційні компанії дрібного бізнесу (SBIC), що представляють собою приватні компанії, які працюють у рамках державних програм і користуються гарантією для забезпечення дрібних фірм довгостроковими позиками, головним чином з метою створення і розвитку нових перспективних підприємств. їхню діяльність контролює й опікує спеціальний державний орган - Адміністрація у справах дрібного бізнесу.
Важливу роль відіграє також управлінський чинник зростання венчурного капіталу. У процесі венчурного фінансування переважне значення має не стільки сам механізм інвестування в нові венчури, скільки забезпечення кваліфікованого дослідження перспектив нової продукції, технології або стратегії управління, що впроваджується.
Вже із самого початку виникнення і зростання венчурного капіталу стало зрозуміло, що одного бажання організувати нову справу, навіть за наявності необхідних коштів, недостатньо. Знадобилися нові люди, здатні вміло розпоряджатися величезними сумами, професіонали, що мають високу підготовку в галузі управління. Так, з’явилися порівняно молоді, висококваліфіковані, професійні «венчурні капіталісти». Часто вони відіграють вирішальну роль у якості посередників між новаторами, що бажають створити невеликі інноваційні підприємства, і інвесторами. У багатьох випадках вони входять у раду директорів нового підприємства. Нерідко досвідчений венчурний капіталіст допомагає одночасно двад-цяти-сорока фірмам. Працюючи в раді директорів, він не тільки спостерігає за ефективністю використання вкладеного капіталу, а й сприяє зміцненню ділових контактів, поліпшенню конкурентних позицій підприємства.
Венчурні інвестори у своїх взаємостосунках з компаніями, що фінансуються, як правило, прагнуть враховувати «підприємницький чинник», тобто рівень кваліфікації, спроможності, досвід роботи, особисті характеристики підприємців. При прийнятті
вання враховуються не тільки фінансовий стан, діловий проект або ринкові параметри венчурного підприємства, але і - у якості головного критерію - рівень кваліфікації, досвід роботи, спроможності і знання підприємця.
Це визначається тим, що розвиток усякого підприємства, особливо на ранньому етапі, пов’язаний з діяльністю підприємця-ініціатора. На цьому етапі підприємець нерідко володіє тільки лише новаторською ідеєю і шукає допомоги венчурного інвестора для розробки передбачуваного нововведення, ділового планування і відкриття підприємства. Наявність і взаємодія різних чинників: з одного боку, підприємницьких спроможностей, досвіду роботи і кваліфікації, з іншого - відмінних рис, новизни запропонованого проекту, ринкові позиції якого можна зберегти протягом визначеного періоду часу, складають механізм захисту нового венчура в умовах конкурентної боротьби.
У якості важливих критеріїв, використовуваних венчурними капіталістами для оцінки пропозицій, що надходять, про фінансування, фігурують: досвід роботи підприємця в галузі; взаємовідносини з постачальниками і споживачами; цілеспрямованість; спроможність управляти і контролювати роботу венчура протягом значного періоду часу і по всіх аспектах; спроможність формувати й очолювати кадровий склад підприємства, відношення до ризику і непевності. Венчурні інвестори, у свою чергу, крім капіталу і фінансової підтримки нової компанії забезпечують експертизу нововведення і майбутніх ринків збуту, присвячують значний час «вирощуванню» венчура.
Основним внеском механізму венчурного фінансування в розвиток нових компаній насамперед є забезпечення фінансових засобів в умовах важкості кредитування нових високо-ризикових підприємств з боку кредитно-фінансових установ. У цьому змісті, основною і головною функцією венчурного капіталу в цілому стало фінансове забезпечення створення і розвитку нових венчурів. Але не менш важливим аспектом участі венчурних інвесторів у розвитку нових підприємницьких фірм представляється здійснення принципу поділу ризику, пов’язаного з розробкою, впровадженням або викорис запропонованого проекту до фінансу
танням нововведень. Участь венчурних капіталістів у процесі «вирощування» підприємницької фірми, надаючи можливість фінансового забезпечення і поділу ризику, збільшує потенціал керування підприємством.
Конкретна допомога венчурних капіталістів на стадії становлення підприємства може полягати в упорядкуванні бізнес-плану підприємства; установленні зв’язків і контактів із банкірами, іншими інвесторами (пенсійні фонди, страхові компанії, взаємні фонди, добродійні організації, іноземні інвестори й ін.), юристами; допомоги у формуванні кадрового складу і доборі кадрів та інших напрямах діяльності підприємства. Крім того, співробітництво з досвідченим і авторитетним професіоналом ринку венчурного капіталу може підвищити авторитет венчура, що зростає, і довіру до нього постачальників і споживачів, інших потенційних клієнтів.
Можуть бути виділені п’ять основних видів контрактів про венчурне фінансування між підприємцем і інвестором:
1) договір про поділ ризику (sharing agreement), що визна
чає позицію кожної із сторін стосовно чинника ризику;
2) угода про розподіл прибутку фірми (earnout agreement);
3) угода, що містить умови викупу фірми підприємцем
(buyout option) у майбутньому на основі виплати ним зазда
легідь визначеної фіксованої суми коштів;
4) угода, що містить вимоги до управлінських і виробни
чих результатів функціонування підприємства (performance
requirement);
5) угода про майбутнє фінансування підприємства (future
financing), відповідно до якої сторони домовляються про
фінансування інвестором першого етапу зростання венчура,
при цьому за ним зберігається право відмови від наступного
фінансування.
Якщо становлення і розвиток фірми здійснюється за особистої участі і підтримці венчурного інвестора, то взаємовідносини між ним і підприємцем будуються на основі двох видів договорів - про розподіл прибутку фірми і визначенні права викупу фірми підприємцем. При цьому, приймаючи конкретну пропозицію до фінансування, венчурний інвестор диктує ціну угоди, а при угоді про розподіл прибутків він
орієнтується на мету максимізації своєї частки в майбутніх прибутках. Договір про поділ ризику призначений для пропорційного розподілу як прибутків, так і збитків венчура. При визначенні ціни угоди застосовується метод розрахунку поточної вартості (дисконтування) розміри очікуваного прибутку на інвестиції.
Становлять інтерес і такі характерні способи венчурного фінансування, як корпораційні венчури, «управлінські викупи» і «зовнішні викупи».
Корпораційні венчури являють собою спосіб фінансування внутрішнього підприємництва, а також партнерства дрібних і великих фірм у процесі росту або диверсифікації сфер діяльності. Серед корпораційних венчурів виділяються різні способи надання самостійності ініціативним підприємцям у рамках корпорації (spin-off) і заснування нових дрібних фірм (spin-out). У США форма корпораційних венчурів одержала широке поширення багато в чому завдяки партнерству з венчурними капіталістами, фондами венчурного фінансування. У випадку spin-out соінвесторами організації виступають також венчурні капіталісти при гарантії підприємницької свободи з боку корпорації. Інвестори у корпораційних венчурах можуть брати участь у включенні корпорації в число їх «портфельних» компаній; інвестуванні відокремлення від корпорації проектної групи або дрібного підприємства; спільної діяльності з підприємцями-новатора-ми на початкових фазах інвестиційного циклу.
Інша форма інвестицій з фондів венчурного капіталу - «управлінські викупи» (management buy-outs), тобто викупи фірмою (її менеджерами) частки її капіталу, що належить зовнішнім інвесторам. У більшості випадків ці операції фінансуються за рахунок кредитів фінансових інститутів, хоча в деяких випадках викупи можуть фінансуватися також і з власних коштів групи вищих керуючих, а іноді і великої групи працівників. Такі операції широко розвинуті в США ще з початку 50-х років XX ст., у Європі вони стали розвиватися лише в 80-х роках. Головна перевага фінансування викупів з погляду венчурного капіталу перебуває у порівняно низькому
ступені ризику порівняно з інвестиціями в наукомісткі стартові компанії, хоча саме ці компанії є об’єктами більшості викупів.
«Зовнішні викупи» (buy-in), на перший погляд, аналогічні за формою і структурою «управлінським викупам», однак ці операції істотно відрізняються своїм походженням і більш високим рівнем ризику. Головна відмінність у тому, що зовнішні викупи виходять не від власної управлінської групи, а грунтуються на стратегії зовнішніх менеджерів або групи менеджерів стосовно власників даної компанії. При цьому нове управління, вторгаючись у власність, змінює колишню ділову й управлінську стратегію компанії, що відрізняє цю форму від злиття і придбання. Можливо також перетворення її в цілком іншу компанію під контролем нових менеджерів. Загальним є те, що операції по зовнішньому викупі компаній також здійснюються за участю венчурних капіталістів.
Досвід країн із розвинутою ринковою економікою свідчить про позитивний вплив венчурних форм фінансування на динаміку економічного зростання і зайнятості. Невипадково, що країни Західної Європи і Японія вживають заходів по стимулюванню розвитку венчурного капіталу, користуючись досвідом СІЛА в цій галузі.
Немає сумніву, що вивчення цього досвіду буде корисним під час вирішення завдань виходу української економіки на шлях прискореного розвитку.
При цьому слід зазначити, що в Україні є набір чинників, необхідних для розвитку венчурного бізнесу. Це насамперед високий науково-технічний і кадровий потенціал, а також і потенціал підприємницької активності, стримуваний рядом перешкод, пов’язаних із недосконалістю нормативної бази, бюрократією і корупцією. Що стосується ресурсів капіталу, то і тут факти, зокрема оцінки масштабів приватного капіталу, розміщеного поза країною, говорять про наявність істотного потенціалу. Визначену стимулюючу роль у цьому напрямі, безумовно, повинна зіграти держава. Створення сприятливого інвестиційного клімату буде сприяти різкому зросту об’ємів венчурного фінансування української економіки. При цьому найкращі перспективи відкриваються при використанні, насамперед, внутрішніх джерел венчурного фінансування і ви
користання його форм для розвитку інноваційних виробництв і технологій XXI століття*.